Леся (Людмила) Дичко (1939)
Видатна українська композиторка, культурна діячка, професорка. Лауреатка численних державних нагород, серед яких Національна премія України імені Тараса Шевченка. Член-кореспондент Національної академії мистецтв України.
Леся Дичко народилася 1939 року в інтелігентній родині. Музикою займалась з дитинства. Після закінчення музичної школи № 2 продовжила навчання в Київській середній спеціалізованій музичній школі-інтернаті імені Миколи Лисенка на теоретичному відділі. Уже тоді Леся проявила композиторський талант, зокрема написала Концерт для фортепіано з оркестром.
З 1958 року Леся Дичко навчалася на композиторському факультеті Київської державної консерваторії (тепер Національна музична академія України) спочатку у Костянтина Данькевича, пізніше у Бориса Лятошинського, потім – в аспірантурі Київської та Московської консерваторій.
Після закінчення студій викладала історію музики, теоретичні дисципліни та композицію в Київському художньому інституті та у Національній музичній академії України, в якій працює і до сьогодні на посаді професора.
Її творчий доробок вельми об’ємний і різноплановий за жанрами і стильовими уподобаннями, хоча наскрізними лініями залишаються національна історія і фольклорні обряди, а також прихильність до масштабних форм та хорового письма. Ранні твори Лесі Дичко витримані в стилістиці “нової фольклорної хвилі”: це кантати “Червона калина”, “Карпатська” і “Пори року” на слова українських старовинних пісень, фортепіанні “Українські писанки”. Згодом фольклорна першооснова набуває монументального алегоричного прочитання в ораторії “І нарекоша ім’я Киев” для хору, солістів і оркестру, кантаті для чоловічого хору “У Києві зорі”, операх-дійствах “Золотослов” і “Вертеп”. Колористично-імпресіоністичні барви позначають “мандрівні” хорові концерти, яким Дичко дає назву “фрески” – “Іспанські”, “Французькі”, “Швейцарські”. Символіка танцювальної пластики розкривається в балетах “Метаморфози”, “Досвітні вогні” та “Катерина Білокур”. Важливе місце в її доробку посідають твори для дитячих хорових колективів (кантати “Чотири пори року” на народні слова, “Сонячне коло”, “Весна”). Окремо слід згадати про звернення композиторки до сфери духовної музики. Це насамперед три Літургії, в яких гармонійно поєднуються традиції українського барокового партесного концерту, канонічної православної Служби і модерної манери письма.
Твори Лесі Дичко виконують найкращі хорові колективи України, вони постійно звучать на фестивалях, державних урочистостях, в програмах музичних академій та філармоній.
Любов Кияновська, Тереса Мазепа, Наталія Сиротинська.
У фільмі представлені матеріали з фонду бібліотеки про життя та творчість композиторки