Григорій Савич Сковорода
1722-1794
— український філософ–містик, богослов, поет, педагог, можливо, і композитор літургійної музики. Мав значний вплив на сучасників і подальші покоління своїми байками, піснями, філософськими творами, а також способом життя, через що його називали «Сократом».
Григорій Сковорода козацького роду. Він народився 3 грудня 1722 року в Чорнухах Лубенського повіту. Батьки – Сава та Пелагея – у сім років віддали його до школи.
А восени 1734 року Сковорода вже почав навчатися у Києво-Могилянській академії. Сковорода легко вчився усьому і мав багато талантів. Григорій мав відмінний музичний слух та чистий голос. Тож окрім Могилянки, він навчався в Глухівській співацькій школі.
У грудні 1741 року він пройшов конкурсний відбір у Глухові і потрапив у придворну капелу російської імператриці Єлизавети. Тому наступні три роки Сковорода живе у Санкт-Петербурзі та Москві.
Наприкінці літа 1744 року Сковорода повертається до Києва, звільняється із капели і знову йде вчитися філософії до Київської академії.
Через рік Григорія Сковороду, як перекладача, беруть у торгову місію, яка має на меті закуповувати вино у Європі. Протягом наступних п’яти років Сковорода побував в Угорщині, Австрії, Словаччині, Польщі, а за деякими даними, також у Чехії, Німеччині та Італії.
Повернувшись до Києва, Сковорода почав працювати вчителем поетики у переяславському колегіумі, підготував курс «Розважання про поезію…», але швидко пішов звідти, оскільки від нього вимагали «викладати так, як заведено». Восени 1744 року Сковорода продовжив навчання на курсі богослов’я префекта академії Георгія Кониського.
Сковорода казав, що йому наснився сон, у якому він побачив усі ниці прояви людської природи. Цей сон спонукав Сковороду вдатися до аскетичного способу життя і багато часу проводити у мандрах.
Починаючи із 1769 року, Григорій Сковорода починає писати свої філософські діалоги, трактати та езопівські байки. Вони дійшли до нашого часу, хоча за життя Сковороди не друкувалися.
За переказами, Григорій Сковорода знав день своєї смерті і помер у мирі із самим собою 9 листопада 1794 року в селі Пан-Іванівка, а тепер – Сковородинівка Харківської області.
На своїй могилі Сковорода заповів написати слова, які тепер знають усі: «Світ ловив мене, та не спіймав».
Григорій Савич Сковорода транслював свою філософію через слово і музику, а постійною супутницею його мандрів завжди була сопілка. Найкраще це висловив сам Григорій Савич: «Мені моя сопілка і вівця дорожчі царського вінця».
Сковорода грав на скрипці, бандурі, гуслях, флейті. Вірші Григорія Сковороди покладені на музику. Крім того, існують відомості про композиторську діяльність Григорія Сковороди. Зокрема, і понині відомі його сатирична пісня «Всякому городу нрав і права», ліричні канти «Стоїть явір над горою», «Ой ти, птичко жолтобоко», пісня-псалом «Ах поля, поля зелені», пісню «Ах пішли мої літа». Поодинокі записи музики Сковороди збереглися у рукописних збірках кінця XVIII — початку XIX століття
/ Матеріали про життя та творчість із фонду бібліотеки представлені у фільмі