Серафим Дмитрович Орфєєв (15.05.1904 — 20.07.1974)
— професор, завідувач кафедри історії музики і ректор Одеської консерваторії (1951—1962). кавалер ордену «Знак Пошани».
Навчався він у духовній семінарії, потім у музичному технікумі Воронежа. У 1932 році закінчив консерваторію по класу композиції і музикознавства в П. Молчанова; у 1934—1941 роках був асистентом кафедри композиції ( учасник Другої світової війни); з 1945 року — доцентом кафедри теорії музики і композиції, з 1951 року — в. о. професора, з 1971 року — професором.
Викладав сольфеджіо, спеціальну гармонію, поліфонію, композицію (у нього навчалася Т. Сидоренко-Малюкова), спеціальність. У його класі були виховані 26 музикознавців, у тому числі Р. Волховський (1958); Г. Вірановський (1960); Л. Гойхман (1966); І. Мазур (1966); О. Маркова (1968); І. Митрохін (1965), Р. Розенберг (1954).
С. Орфєєв створив класи по спеціальності на музикознавчому відділенні консерваторії, музикознавчу спеціалізацію в школі імені П. Столярського.
Він автор багатьох робіт, серед яких: Спогади про свого вчителя Вілінського Г.М., «Музичні зв’язки України з Росією», «Про роль натхнення в художньому процесі», «Історія Одеської консерваторії» (1963); навчальний посібник «Одновисотні тризвуки і тональності» (К., 1968), «М. Леонтович і українська народна пісня» (К., 1981); а також музичні твори: оркестрова сюїта (1932), чотири квартети (1930, 1931, 1941, 1946), п’ять прелюдій (1928), альбоми для юнацтва (1949, 1967), хори на слова М. Лєрмонтова, І. Франка, Д. Бєдного, пісні на слова Т. Шевченка, І. Франка, М. Рильського, обробки російських, українських, білоруських, молдавських народних пісень, музика для театральних вистав та ін.